Хвилинка слави: студентка волонтерка!

18 Червень 2018
 18 Червня, 2018

Текст: Олена СОЛЯНИК

А ви займаєтеся волонтерством? Пожертвувати кошти вуличному музиканту, перевести стареньку бабцю через дорогу, безплатно поділилися своїми вміннями й знаннями з іншими людьми – і це лише мінімум. Волонтери – це люди, які щодня допомагають іншим, які живуть не лише своїми проблемами, а намагаються зробити життя легшим для тих, кого доля трохи обділила. Молоді люди присвячують волонтерству та громадській діяльності чимало зусиль, вільного часу, юного запалу й щирості почуттів. Для них це — не друга, а перша професія, адже, колись розпочавши цю справу, вони обрали її на все життя.


«Таблоїд Волині» для рубрики «Хвилинка слави» поспілкувався з Уляною Кашепою. Ця молода дівчина – надзвичайно цікава особистість, вона громадська активістка та за сумісництвом – просто приємна і хороша людина.


-Розкажи про себе трьома реченнями.

-Студентка Луцького НТУ, спеціальність – «інженер-матеріалознавець», цього року закінчила 4-й курс. Почала бути активною в громадському секторі з 2-го курсу. В мене є різні хобі, які допомагають мені бути не лише студентом та волонтером, а й просто дівчиною та особистістю.

-Твоя спеціальність: це обдумане рішення чи випадковість?

– Це було обдумано. Був певний розрахунок, що потім зможу вступити закордон. Мені дуже подобається хімія, і я вирішила, що варто спробувати вступити на складнішу спеціальність. Я закінчувала гімназію №21, тож з непоганою базою знань на 1-му курсі мені було дуже легко вчитися. Але так склалося, що закордонні програми на той момент були недоступні. Потім я зрозуміла, що я застрягла і мені треба було щось робити.

-Ти приділяєш багато часу громадській активності, але вона неоплачувана. Як ти до цього ставишся?

-Все дуже логічно, робота волонтера не оплачується. Вона дає дуже багато плюсів, просто не матеріальних. Насправді це той досвід, який я би ніде не здобула, якби не дізналася про волонтерство в Луцьку. Це добре,що громадська активність залишається неоплачуваною, тому що робити добро потрібно не за гроші, а за відчуттям душі. Це має бути щось всередині, а не задля того, аби «набити» гаманець.



-Звідки ти дізналася про волонтерство? З чого все почалося?

– Дізналася про волонтерство через свою подругу Катю Білохвіст, яка зараз є головою Луцького осередку ФРІ. Вона завела мене в Молодіжний центр – і так розпочалася моя дорога громадської активності. В мене тоді була ідея зробити один англомовний проект, який зараз відомий під назвою «EnglishOk». Тож все почалося з ідеї, яка й привела мене до волонтерства.

-Який проект чи захід, з організованих тобою, найбільше запам’ятався?

– «EnglishOk». Через те, що цьому проекту я приділила цілих два роки свого життя. Ми досі займаємося ним, просто зараз на етапі «апгрейду»: думаємо, що з ним можна робити далі, як розвивати. Таким чином, він запам’ятався мені найбільше.

А стосовно заходів, то минулого літа у нас був Форум Активних громадян «Сталість соціальних проектів». Ми запросили до Луцька на «Озерний вітер» декількох відомих активістів. Серед них Дмитро Тімченко, Женя Бондаренко, Річард Герц і Тетяна Бойко. Це був момент, коли до нас приїхали досить круті люди, всі ми зібралися в одному місці і відкрили для сене багато чого нового. Тоді я зрозуміла, що одного разу я сама зможу поділитися своїм досвідом з людьми з інших областей України. Що волонтерство – це дуже велика мережа, яка допомагає розвивати країну.

– У які моменти ти розумієш, що займаєшся тим, що треба?

– Коли під кінець організованого заходу ти стомлена і хочеш просто піти додому. Не маєш бажання збирати сміття, збирати все після кава-бреду, прибирати, сортувати макулатуру. Ти це все робиш, а до тебе підходить якась людина і каже: «Дякую, що ви все це організовуєте». Це мотивує продовжувати те, що ти робиш. Варто просто сказати «дякую» і ми будемо іти далі, старатися робити щось більше.

– Бувають моменти своєрідного «вигорання» і як ти з цим справляєшся?

– Часто бувають так звані «ступори», особливо після закінчення заходів. Мені як ФРІшниці, немає немає певних рамок в організації заходів. Тобто ми не робимо одних тренінгів, наприклад, по неформальній освіті, а також займаємося якимись мистецькими проектами. Не копіюємо франшизи, а дуже стараємося генерувати свої ідеї, перевтілювати їх у щось нове. Коли ти починаєш все з нуля, це потребує дуже багато зусиль, нових знань, навичок. Часто це дуже виснажує. Ти розумієш, що ти багато чим жертвуєш: спілкуванням з батьками, прогулянками з друзями, невивченою лабораторною. Завжди жертвуєш заради того, щоб почути це «дякую». Щоб побороти це «вигорання», я відволікаюся на щось нове, стараюся тримати чіткий темп менеджменту, не виснажую себе. Розумію, що це волонтерська робота і не потрібно повністю поглинатися якоюсь одною річчю. Бо хочеш ти цього чи ні, вона заведе тебе в якийсь умовний «тупічок», і мозок там просто забувається. Потрібно розбавляти себе якимись домашніми простими справами.

– Чи хотіла б з часом стати головою Луцького або й всеукраїнського об’єднання ФРІ?

– Офіційно я – членкиня ВМГО ФРІ. Нещодавно подала клопотання про набування 2-го рівня членства. І якщо я його отримаю, то в подальшому хочу стати головою HR-служби. Це такий офіційний план. Бажання рости завжди є, але поки я ще не дуже впевнена, чи вистачить сил на таку посаду, як голова Луцького осередку ФРІ. Відчуваю, що є дуже велика підтримка від наших людей в осередку і взагалі від ВМГО. Якщо я все ж наважусь, то це точно буде через цю впевненістю людей щодо мене.

– Розкажи, будь ласка, про проект, з яким ти виграла на Конкурсі проектів Луцького НТУ?

Politech coworking center. Ця ідея «сиділа» в мені 2 роки. Ось попалася така можливість втілити її в життя. Знайомі допомогли заповнити заявку на участь у пітчингу, створилася оргкоманда. Зараз ми будемо робити і облаштовувати маленький такий куточок, в якому зможуть збиратися студенти та викладачі. Там вони зможуть проводити як свій робочий час, так і відпочивати. Він буде розташований в читальному залі головного корпусу ЛНТУ. Якщо буде все добре з дедлайнами, то відкриття плануємо на кінець вересня цього ж року.

– Дай , будь ласка, інструкцію, як все встигати.

– Потрібно спочатку зрозуміти, що ти не зможеш все. Хочеш – не хочеш, треба розставляти певні пріоритети і чітко розуміти, як ти хочеш цього добитися. Нестача часу не повинна вас засмучувати і змушувати «кидати» справу, не варто так робити. Треба просто зрозуміти, скільки часу на вирішення певної задачі вам потрібно.

Comments are closed.